Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Кіноклуби

Статті


Новини

02.02.2007 14:15

Останні втрати: Микола Гнисюк

Микола Гнисюк1 лютого у Москві після тривалої хвороби пішов з життя знаменитий фотограф Микола Гнисюк (1944 – 2007).

Микола Гнисюк народився в селянський родині на Поділлі. Згодом закінчив Ризьке музичне училище, працював на Ризькій кіностудії, а згодом – протягом 25 років – фотографом журналу "Советский экран".

Протягом своєї багаторічної кар’єри Микола Гнисюк знімав сотні знаменитих акторів, режисерів, сценаристів, операторів. Він автор близько 500 лише обкладинок журналу "Советский экран". Відзняв своєю фотокамерою фактично всі Московські міжнародні кінофестивалі, що проходили за радянських часів. Микола Гнисюк був першим радянським фотографом, якого Американська кіноакадемія запросила на 60-у ювілейну церемонію вручення премії "Оскар".

"Я народився в Україні, в надзвичайно мальовничому місці, що називається Поділлям, в селянській родині. Життя в ті роки було дуже складним і – трапилася нагода – мене віддали на виховання в армію, у воєнно-духовий оркестр. Так в 14 років з села, де не було ні світла, ні радіо, я потрапив в Ригу. Латвію вважаю своєю другою батьківщиною.

В оркестрі я прослужив п’ять років. Закінчив Ризьке музичне училище. Грав на трубі. Але якось прямо під час гри знепритомнів, і лікарі заборонили мені грати на трубі. Став думати, чим займатися далі. І – знову випадково – побачив оголошення: на Ризьку кіностудію потрібен проявник плівки.

Проявником я пропрацював недовго, місяців шість. Мене помітили і порекомендували пройти курси асистентів кінооператора. Що я і зробив.

Перший фотоапарат – "Смена" – мені подарувала мама, коли я закінчив сім класів. Але серйозно я зайнявся фотографією, саме працюючи на Ризькій кіностудії, і вирішальну роль зіграв у цьому знаменитий Ґунар Бінде. Під його керівництвом я працював на зйомках фільму "Руки". Три місяці ми подорожували по колишньому тоді Радянському Союзу – на баржі, на автомобілі... Кінозйомок як таких було небагато, переважно, фотозйомка. Разом зі мною працювали троє професійних фотографів. І коли зйомки закінчилися, Ґунар, подивившись всі фотографії, послав мене за шампанським. Повертаючись з вином, я прикидав: у кого день народження?.. А Ґунар, піднявши бокал, сказав, що це в мені народився фотограф. Ось з того моменту я з фотоапаратом і не розлучаюся. Без малого сорок років.

А кіно увійшло в моє життя теж через оголошення. Вже будучи в Москві, в пошуках роботи, прочитав: журнал "Советский экран" оголошує конкурс на заміщення вакантної посади фоторепортера. Вирішив брати участь. І переміг. В журналі "Советский экран" пропрацював рівно 25 років. В день ювілею, замість привітання, отримав повідомлення про звільнення у зв’язку з реорганізацією. Такий був час. Перебудова. Але я вдячний цьому журналу, він визначив мою долю, зробивши кіно основною темою моєї творчости.

"Найцікавіша поверхня на землі – людське обличчя". Шкодую, що це сказав не я, а Омар Хайям. Так, я можу зняти (і знімаю) і пейзаж, і репортаж, і звірів, і дітей… Але улюблений мій жанр – портрет. Тільки для обкладинок "Советского экрана" я зняв понад 400 портретів! Але дивлячись сьогодні на той чи інший знімок, пригадаю навіть запахи і звуки, що супроводжували зйомку.

Фото на обкладинці у той час дуже багато означало. Це сьогодні зазвичай просто красиве обличчя. А тоді фото на обкладинці могло вирішити долю... 

Багато критиків, оцінюючи роботу фотографа, розмірковують про те, наскільки точно й глибоко він розкрив ту або іншу людину. Я цього не розумію. Адже людина – не скринька… Я в першу чергу прагну викликати у людини довіру. А довіритися можна лише в спілкуванні. Тому я ніколи не знімаю прихованою камерою, мої герої завжди дивляться в об’єктив.

І ще. Я помітив: якщо людина мені не подобається, портрет не вийде. Тому я намагаюся знімати лише тих, кого люблю. Мабуть, мене можна назвати любителем. Ну, а якщо відкинути гру слів, то є момент, в якому мій професіоналізм тріщить по швах. Я не зміг би працювати в гарячих точках: побачивши пораненого, не став би знімати, а побіг йому допомагати.

Як існує висока мода, так є і висока фотографія. Таких фотографій знімається 2-3 в рік. А то й одна. Але саме вони дозволяють вважати фотографію мистецтвом" (за матеріалами журналу "Нарконет").




RSS

Новини

Архів


Новости кино ukrfilm.com