Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця

Новини

Арґумент-Кіно


Социальная сеть Ронин

Енциклопедія

Андерґраунд, "Підпільне кіно" / Underground

[англ. Underground – буквально „під землею”, підпілля] — рух незалежного й експериментального кіна, яке протистоїть традиційній комерційній кінопродукції. Зародився у США, поширений у Західній Німеччині та Англії. Термін „підпільне кіно” запровадив критик Мані Фардер на додачу до фільмів 30–40-х років, які розповідали про „чоловічі походеньки”. Протягом певного часу термін „підпільне кіно” й означав фільми того особливого роду, „з полуничкою”. Але у 1959 році критик Льюїс Джекобс застосував цей термін вже щодо всіх фільмів, зроблених поза Голлівудом, і слова „підпільне кіно” отримали нове розуміння й новий зміст.

Шелдон Рена, автор відомої книги „Вступ до американського підпільного кіна”, прагнув з різних боків підійти до терміна, щоб визначити і його сутність і саме підпільне кіно: „1. Зроблено поза Голлівудом; 2. Задумано і знято однією людиною (помічники, звичайно, можуть бути, але це цілком ”авторський фільм”); 3. Виражає особисте уявлення про дійсність; 4. Це фільм, радикально незвичний за формою, або за технікою, або за змістом, або, можливо, за всім”.

Американське кінопідпілля має свою історію. Претендуючи на глобальний характер свого руху, американське кінопідпілля вказує на французький „Аванґард” 20-х років, як на своїх попередників. „Другий аванґард” – це американське позаголлівудське кіно 30–40-х років. Прикладами продукції „другого аванґарду” є картини Майї Дерен і Віларда Мааса. Нарешті, „третій аванґард”, те, про що йдеться тут, – почався у 50-х роках і триває досьогодні. В середині третього аванґарду, на думку Ренана, зародився четвертий – так зване розширене кіно, яке відмовляється від зображення реального світу, обходячись показом на екрані мерехтіння світла і гри світлотіні.

У художньому плані американське „підпільне кіно” походить від європейського, передусім французького кінематографа. А його естетика – це варіації модерністських течій, також народжених у Європі в стародавні часи.

Джон КассаветісСучасне „підпільне кіно” („третій аванґард”), починалось і розвивалось бурхливо. У 1952 році Роберт Брієр зняв у Парижі декілька короткометражних фільмів – це можна вважати початком. У 1953 році деб’ютують Йонас Мекас, Кристофер Маклейн, Стен Брекґейдж. У 1956 році стають відомими Кен Джейкобс і Джек Сміт. У другій половині 50-х років деб’юти відбуваються безперервно. У кінці десятиліття Джон Кассаветіс створює шедевр підпільного кіна Нью-Йорку – фільм ”Тіні”/ Shadows (1959). У 1961 році Шерлі Кларк знімає „Святого”. Особливо важливе значення мав у 1955 році вихід журналу Film Culture, який одразу ж стає рупором ідей „підпільного кіна”, його головним друкованим органом.

28 вересня 1960 року тридцять три кінематографісти зібралися у Нью-Йорку й проголосили створення „Нового американського кіна” (НАК), а у 1962 був створений незалежний „Кооператив кінематографістів”. Наприкінці 60-х років у США, за підрахунками Йонаса Мекаса, діяло більше трьохсот режисерів, близьких за своїми поглядами до НАК. Тривалий час НАК було відоме під гучною назвою – „Нью-Йоркська школа”, яка складалася з яскраво обдарованих мистців: Шерлі Кларк, Лайонел Роґозін, Річард Лікок та ін. Документалізм і заперечення – спільна для ньюйорківців стилістична риса. Пошуки в галузі форми ньюйорківців заслуговують уваги, багато що у прийомах вищезазначених майстрів було дійсно новим і оригінальним.

Незважаючи на всю свою розмаїтість „підпільне кіно”, проте, мало творчі напрями, або творчі групи, які доволі легко проглядалися. У 60-х роках „підпільне кіно” розвивалося за трьома головними напрямами – „поетичним”, „абстрактним” і „таким, що пасивно фіксує дійсність”.

Найбільший сплеск „абстрактного кіна” відбувається у 50-х роках. Це можна пояснити й загальною кризою Голлівуду, й гостротою тем, які підіймалися та були під забороною в „офіційному кіні”. В той час продовжували з’являтися „гіпнотичні”, „магічні” фільми, фільми танцю та іншоперебування людського тіла – усі вони були поєднані галюцинаторною, символічною атмосферою, яка виражала підсвідоме „я” героя. На початку 60-х їм на зміну приходять фільми, в яких на перший план висувається визнання власне кінематографічних можливостей усіх складових елементів кінематографа – звуку, зображення, конструкції кінокамери, складу плівки тощо. На кінець 60-х років інтерес до „підпільного кіна” згасає. Цьому є декілька причин. Деякі режисери, досягнувши успіху у „підпільному кіно”, почали знімати під „дахом” Голлівуду, та й сам Голлівуд після скасування „Кодексу Гейса” зміг у своїх фільмах торкатися раніше заборонених тем..

Володимир Миславський,
„Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми”
(Харків, 2006)





Енциклопедія