Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця

Новини

Арґумент-Кіно


Социальная сеть Ронин

Енциклопедія

Австралійська хвиля / Australian Wave



[англ. Australian Wave] — найбільш визначні фільми зроблені в Австралії за період з 1969 по 1981 роки.

Після Другої світової війни в Австралії виробництво художніх фільмів практично зійшло нанівець, через те, що прокат опинився в іноземців.

Стан австралійського кіна погіршувався ще й відсутністю глибокої культурної традиції, спроможною протистояти чужим стандартам. Віддаленість країни від Європи та Америки ще довгий час буде вважатися головною причиною її культурного провінціалізму. У цьому слід шукати причину того, що технічно провідна і все більш багатша економічно Австралія не лише не спромоглася протиставити своїм технологічним досягненням успіх у галузі літератури і мистецтва, але й навпаки, втрачала талановитих художників, які почали виїжджати за кордон уже в 30-ті роки (досить лише назвати акторів С. Оллґуд, Е. Флінна, П. Фінча). Аналогічна доля переслідувала до 60-х років і кіно, хоча воно мало й фінансову, й технічну базу, створену заново за голлівудською моделлю після появи звуку.

Володіли австралійці й достатньо кваліфікованими кадрами, і тому післявоєнна криза кінематографа „самотнього континенту” могла здатися не зрозумілою. Але в будь-якій країні з невеликим населенням (близько 15 млн) і дуже незначним виробництвом домінує кінопрокат, який робить ставку на демонстрацію зарубіжних кінострічок. Будь-яка кризова ситуація згубно впливає на кіновиробництво, але мало позначається на прокатних компаніях і власниках кінотеатрів.

Післявоєнне малокартиння погіршувалося ще й тим фактом, що майже половина фільмів, які побачили світ за двадцять післявоєнних років, зняті англійцями й американцями. Як зазначали австралійські кінознавці, американські режисери зверталися до місцевої тематики лише тому, що голлівудські фірми не бачили іншого способу використовувати прибутки від прокату американських фільмів, „заморожені” урядовими обмеженнями на вивіз валюти.

Американці просто переносили до екзотичного і незвичного для власної публіки оточення традиційні голлівудські сюжети, ситуації та персонажі. Для американських продюсерів Австралія виглядала ідеальним місцем для постановок вестернів і дитячих пригодницьких драм. Нечисленні фільми австралійських режисерів не відрізнялися жанровою різноманітністю: декілька біографічних стрічок, пригодницькі фільми для дітей, мелодрами, австралійські вестерни, які згодом набули кумедного визначення „кенґуру-вестерн”.

У цілому кінематографічна сцена Австралії 1945—1968 років виглядала більш ніж бідно. Одужання почалося лише наприкінці 60-х унаслідок рішення уряду вкласти кошти в мистецтво включно з кіном. Першою ластівкою нових тенденцій у кіні Австралії став фільм Тіма Берсталла „2000 тижнів”/ Two Thousand Weeks (1969). Через два роки три новачка – Пітер Вір, Брайан Ганнант і Олівер Говз зняли фільм „Троє в дорозі”/ Three to Go. У тому ж 1971 році П. Вір заворожив публіку сповненим вигадки і похмурої іронії фільмом „Гоумздейл”/ Homesdale.Третім сюрпризом 1971 року став фільм „Лелека”/ Stork Тіма Берсталла.

Пригоди Барі МакКензіПершим загальновизнаним твором „австралійської хвилі” став фільм „Пригоди Барі МакКензі”/ Barry McKenzie Holds His Own (1972) режисера Брюса Бірсфорда. Безпрецедентна популярність цього фільму переконала прокатників у тому, що австралійські фільми спроможні з успіхом конкурувати із зарубіжними, а публіка може оцінити талановиті твори національного кінематографа. Успіх Бірсфорда відкрив шлях картинам його молодих колеґ, які змогли запропонувати публіці 70-х років цілу низку ориґінальних за баченням, змістом і формою викладення фільмів. Разом вони й склали „австралійську хвилю”, робити висновок про яку найкраще за творами її лідерів — Т. Берсталла, Б. Бірсфорда, П. Віра, Ф. Скепесі, Д. Дайґена і Д. Кромбі.

Нове десятиліття знищило надії на подальше піднесення австралійського кінематографа. Лідери „австралійської хвилі” переїхали до Європи або до Голлівуду: Д. Міллер („Безумний Макс”, „Іствікські відьми”); П. Вір („Зелена карта”); Ф. Нойс („Мертвий штиль”, „Ігри патріотів”, „Трі́ска»); Д. Маккензі, Б. Бірсфорд („Водій Міс Дейзі”); Ф. Скепесі („Російський дім”).

Рідкісні успіхи, як-от „Данді на прізвисько Крокодил”, спиралися на зарубіжні стереотипи, спекулювали на австралійській екзотиці й не мали нічого спільного з характерами і знахідками забутої „австралійської хвилі”.

Дія найкращих стрічок австралійської „нової хвилі” віднесена на початок XX століття, однак історичне тло використовується в них лише як засіб для аналізу актуальних проблем сучасности. Серед них варто назвати „Пікнік біля висячої скелі”/ Picnic at Hanging Rock (1975) П. Віра, в основу якого була покладена дійсна історія зникнення декількох школярок, і „Моя блискуча кар’єра”/ My Brilliant Career (1978) Ґілліан Армстронґ. Успіх цих картин, а також фільмів „Безумний Макс” (1979) і „Крокодил Данді” (1986), спричинив масовий від’їзд кращих режисерів й акторів до Голлівуду.

Але й сьогодні в Австралії знімають захоплюючі й своєрідні картини, наприклад, „Лише у танцювальній залі” (1992). Новозеландський кінематограф також переживає розквіт: фільми В. Ворда, П. Джексона і Д. Кемпіона, чия історична драма „Піаніно” (1993) з тріумфом обійшла екрани всього світу.

Володимир Миславський,
„Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми”
(Харків, 2006)





Енциклопедія