Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця

Новини

Арґумент-Кіно


Социальная сеть Ронин

Енциклопедія

Аванґард / Avant-gard

[від. фр. Avant-gard, від Avant — перед + Gard — охорона, гвардія] — течія в кінематографі, найтіснішим чином пов’язана із загальноноваторськими тенденціями, що набрали бурхливого розвитку в європейському театрі, живопису й літературі 20-х років у Франції, Німеччині, Росії. Практична діяльність режисерів-аванґардистів невід’ємна від їхньої значної теоретичної діяльности, зумовленої прагненням знайти таємницю нової образности, властивої лише кінематографу, в її пошуках режисери спирались на теорії інших мистецтв.

Французький аванґард найчастіше звертався до досвіду живопису — імпресіонізму („Лихоманка” Л. Деллюка, 1922; „Незрадливе серце” Ж. Епштейна, 1921; „Дочка води” Ж. Ренуара, 1924), сюрреалізму („Мушля й священик” Ж. Дюлак, 1924; „Андалузький пес” і „Золотий вік” Л. Бунюеля у співпраці із Сальвадором Далі, 1928 і 1930), абстракціонізму („П’ять хвилин чистого кіна” А. Шометта, 1926; „Механічна фотогенія” Жана Ґренійона, 1925). Пошуки „чистого кіноритму”, однак, узгоджувалися з французькою традицією сюжетного кіна („Антракт” Рене Клера, 1925).

Крім Бунюеля й Далі автори не виявляли інтересів до соціальних тем, революційність французького аванґарду обмежувалась спробою епатажу буржуазної публіки за допомогою новаторської форми. Переживши свій занепад на початку 30-х років, аванґард проте справив ґрандіозний вплив на таких майстрів кіна, як Бунюель і Кокто, а фільм „З приводу Ніцци” Ж. Віґо, який не входив до жодного руху, досьогодні називають серед шедеврів „кіноаванґарду по-французьки”.

Німецький аванґард почав з „оживлення” абстрактних зображень. Усі четверо його найвідоміші представники (В. Еґґелінґ, Х. Ріхтер, О. Фішінґер, В. Руттманн) були художниками-абстракціоністами. У 1919 р. Еґґелінґ перший з них зняв „Вертикально-горизонтальну месу” (1920) і, нарешті, „Діагональну симфонію” (1922). А „Ритм 21, 24 і 25” (1926) Ріхтера, „Опуси, 1—4” (1923—1925) Руттманна, „Вправи 6—8 і так далі” (1929—1932) Фішінґера експериментували з кінематографічним ритмом, використовуючи рух абстрактних малюнків і багато в чому прокладаючи шлях сучасній анімації. Еґґеллінґ помер у 1925 р.. Фішінґер і Ріхтер з кінця 30-х років працювали у США. Ріхтер серйозно займався питаннями теорії мистецтва кіно. Руттману вдалося вирватися за межі абстракціоністського аванґарду, використовуючи його кращі прийоми, коли він зняв фільми „Берлін – симфонія великого міста” (1927) і „Мелодія світу” (1929), які нині є класикою світового кіна. Аванґард у 20-ті роки сприяв утвердженню кіна як мистецтва. Він допоміг розширити можливості ігрового і документального кіна.

Російський аванґард був тісно пов’язаний із загальним піднесенням мистецтва після жовтневої революції 1917 року і відрізнявся різноплановістю, пошуки велися як у галузі кінодокументалізму (фільми Дзиґи Вертова), так і в ігровому кінематографі, який явно перебував під впливом театру (ФЕКС, фільми Ґ. Козінцева і Л. Траубєрґа). Багато відомих режисерів знімали підкреслено політично анґажовані стрічки, причому в найрізноманітніших жанрах — історико-революційному (С. Ейзенштейн, О. Довженко), комедійному (Л. Кулєшов). Діячі російського аванґарду, які в подальшому стали зовсім різними за спрямуванням, але великими художниками, залишили неоціненну теоретичну спадщину.

Володимир Миславський,
„Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми”
(Харків, 2006)





Енциклопедія