українське кіно | світове кіно

Відок/Vidocq

Режисер: Пітоф
Сценаристи: Жан-Крістоф Ґранже, Пітоф
Актори: Жерар Депардьє, Ґійом Кане, Мусса Мааскрі, Інес Састр, Андре Дюссольє, Едіт Скоб.
Країна-виробник: Франція 
Кіностудія: Le Studio Canal+, TF1 Films Productions
Рік: 2001
Час: 100 хв.
Формат: кольоровий 

Ежен Франсуа Відок увійшов до історії криміналістики як засновник першого в світі карного розшуку та стійкий адепт ідеї знищення злочинности руками злочинців. Сам колишній в’язень, він, як розповідають, міг втекти з будь-якої в’язниці; особисто знав найнебезпечніших злочинних авторитетів Франції, а під кінець життя водив дружбу із самим Бальзаком. Він власноручно заарештував тисячі рецидивістів, але ніколи не користувався охороною. Він став леґендою ще за життя. Але цей реальний Відок присутній у фільмі приблизно в такій самій мірі, як історичний Чапаєв – в анекдотах про Васілія Івановіча.

“Відок” – типовий псевдобайопик. Власне, Пітоф розповів про Відока ще менше, ніж Вендерс – про Геммета, або Джармен – про Караваджо. Бурхлива біографія шефа Сюрте дала свого часу багатий матеріал для байок і вигадок – але фільм іде ще далі, роблячи Відока героєм абсолютно фантастичного сюжету про кошмарного алхіміка у дзеркальній масці. Починаючись як класичний детектив, фільм згодом перетворюється на такий собі кривавий ґіньйоль, що нагадує ориґінального “Фантомаса” і “Серце Янгола” водночас. Страшний та смішний, похмурий та іронійний, “Відок” – це холодна, вишукана і по-своєму дуже красива казка для дорослих, де новітній декаданс зламу століть вбирається до найсучаснішої цифрової оболонки. Колишній майстер спецефектів, Пітоф із відчутним задоволенням і своєрідним смаком поєднує стилізований, зумисне декоративний колорит доби із лякаючим натуралізмом кривавих сцен.

Винахідливі фабульні побудови та приголомшливі зображальні рішення не дають перевести дух до самого фіналу. І тільки мимохідь звертаєш увагу на те, що центральний герой – просто порожнє місце. Старий трюк, коли переконливість фіктивного характеру підмінюється акторською індивідуальністю, спрацював лише частково: зовнішня і пластична виразність Депардьє не здатні повністю компенсувати драматургійну вбогість персонажа.

Але навряд чи тут йдеться про авторський прорахунок – скоріше, це певна неминучість. Адже зрозуміло, що справжнім героєм фільму є зовсім не Відок і не Депардьє, а той самий “прохолодний світ” цифрової реальности з його блискуче змодельованою атмосферою такого собі неоекспресіонізму XXI століття. Зайвий психологізм тут явно ні до чого. На тлі ж заокеанських блокбастерів “Відок”, з його вишуканою формою й підкресленою европейськістю, виглядає по-справжньому інтелектуальним продуктом. Так само, як хлопчик в окулярах принаймні виглядає начитаним у компанії шкільних хуліґанів.