Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

11.08.2018 22:49

Для чого українських письменників знімають у кіні

Андрій Кокотюха, «Детектора медіа»

«Побуду трохи артистом. Дебют у кіно сподобався. Це (не) реальний кайф», — написав на своїй сторінці у Фейсбуку письменник, філолог, викладач НАУ В’ячеслав Васильченко. Фото в костюмі й гримі зі знімального майданчика долучено.

Майже одночасно про те саме відзвітувала в соцмережі письменниця й кіносценаристка Ірен Роздобудько: «В тридцятиградусну спеку довелося бути в сукнях, капелюшках і теплих пальто. Ні, сценаристом усе ж таки бути краще». Цих та кількох інших українських письменників залучили як акторів масових сцен у зйомках художнього фільму «Будинок “Слово”», які режисер Тарас Томенко зараз проводить у Києві та Харкові.

Фейсбучні фотозвіти нагадали — це не перший випадок, коли українські літератори йдуть в артисти. Подібна практика тягнеться із середини 1990-х років, коли в Україні знімали досить багато фільмів як для країни, котра мала тимчасову валюту й кіно творилося за купоно-карбованці. Пропоную невеличкий екскурс на тему залучення до кінопроектів аматорів. Раніше йшлося про українських співаків. Але слід розділяти артиста естради чи рок-сцени, які не є професійними акторами, проте мають інші артистичні практики, й літератора, який узагалі акторською майстерністю не володіє. Для чого у витратний кінопроцес, де цінуються професіонали, залучають письменників — спробую пояснити нижче. Поки — трохи більше про історію питання.


Літератори були і є дотичними до творення кіно, але здебільшого — як сценаристи, що логічно. Проте час від часу серед них трапляються й режисери. Наприклад, Олександра Довженка зазначено і як творця фільмів, і як сценариста, і як письменника, в якого виходили друком книжки. Інший, але не такий позитивний приклад — Стівен Кінг. «Король жахів» кілька разів сідав у режисерське крісло, екранізуючи власні твори, але всі стрічки, зняті письменником, провалювалися. Тепер він співінвестор, а іноді — співпродюсер фільмів і серіалів, створених за його книжками, й отримує відсоток із прибутку. І часом з’являється в епізодичних ролях, востаннє — в «Містері Мерседесі». А ось російський радянський поет Євген Євтушенко власноруч зафільмував дві стрічки — «Дитячий садок» та «Похорони Сталіна», крім того виступив актором у цих і трьох інших фільмах. Звісно, то були епізоди.

Повноцінну головну роль у повноцінному художньому фільмі зіграв свого часу російський поет Володимир Маяковський. Причому, що характерно, втілив у стрічці Євгена Славинського «Панночка та хуліган» (1918) не творчу особистість, а того самого Хулігана, вуличного босяка, в якого закохалася витончена аристократка. Подібні приклади за сто наступних років світового кінематографа мені згадати складно.

Повертаємося до України. Першим українським письменником, який зіграв крихітний епізод у кіно й зазначений у титрах, по праву може вважатися тоді ще молодий поет, а нині — маститий політтехнолог Володимир Цибулько. У стрічці Володимира Фесенка «Іван і кобила», яку зняли в Тернополі 1992 року, він з'явився в ролі вуличного поета. Більш як за десять років, а саме 2006-го, дві ролі в артхаузному кіно — «Аутизм» (режисер Олександр Анпілогов) та «Компот» (режисер Олег Якушенков) — виконала письменниця Ірена Карпа. До речі, ще за вісім років вона сама зафільмувала анімаційний міні-серіал про «ватників». Загалом реалізовувати себе як актори епізодів чи масових сцен українські письменники активно почали від початку 2010-х.

Передусім згадуються брати Віталій та Дмитро Капранови. Особиста дружба з режисером Михайлом Іллєнком призвела до запрошення цих літераторів спершу в його стрічку «Тойхтопройшовкрізьвогонь» (2012), потім — у досі не завершену «Толоку». Брати-близнюки в першому випадку втілили радянських чиновників у консервативних костюмах, що приїхали до Америки переймати досвід культивування кукурудзи в 1950-х. У другому — вже козаків-запорожців. На цьому кінокар'єра фактурних персонажів не завершилася, навпаки — почалася. Обох Капранових можна побачити в епізоді стрічки Валентина Васяновича «Звичайна справа» (2012), а одного з них — у свіженькому «Чорному козакові» Владислава Чабанюка. Причому тут була роль уже зі словами, і гру оцінили як жахливу. Проте в загальному контексті аматорської стрічки таке сприймається нормально.

Досить часто можна побачити на великому екрані Сергія Жадана. Найпопулярніший, без перебільшення, український письменник нашого часу зіграв міліціонера в короткометражній стрічці за своїм твором «Кохання вистачить на всіх» (2016). Раніше з'явився в ролі поета Михайля Семенка у «Поводирі» (2014) Олеся Саніна, хоча лише втаємничені знають, кого він там грав. До речі, у «Будинку “Слово”» образ Семенка втілює професійний актор Геннадій Попенко. Нарешті, Жадана можна буде побачити у фільмі Ярослава Лодигіна «Дике поле», який вийде в прокат у листопаді цього року. Стрічку знято за мотивами роману Жадана «Ворошиловград», і для автора теж знайшовся епізод. Крім того, він як фронтмен групи «Собаки в космосі» знімається як актор у своїх же кліпах, а також у кліпі «Середні віки» групи «Брутто».

Нарешті, згадана вище Ірен Роздобудько крім масової сцени в «Будинку “Слово”» знялася у стрічці Володимира Тихого «Ґудзик» (2008) за мотивами свого ж роману. А поет Олександр Ірванець зіграв комісара в «Поводирі». Обох через грим розпізнати важко, навіть неможливо, якщо не знати епізоду.

Отут переходимо до головного — навіщо. Зі співаками все ясно. За продюсерським задумом, їхня участь в ігровому кіно теоретично має підтягнути додаткову, цільову аудиторію. Думаю, у випадку з Олегом Винником, який є у трейлері комедії «Скажене весілля», так і буде. Із письменниками, яких не завжди впізнають навіть постійні читачі, складніше. Брати Капранови виняток, проте будь-які близнюки цікаві самі по собі. На них озираються завжди, навіть не цікавлячись, кого як звати. До того ж навряд читачі Капранових куплять квиток у кіно, аби побачити своїх улюблених авторів у крихітних епізодах. Упізнаваності й популярності, а отже й зростанню продажів і тиражів участь письменників у зйомках не додає. Навпаки, вони готові показувати пальцем на екран: «Диви-диви, ото я!» — і глядач усе одно не встигне розгледіти.

Єдиний логічний висновок: а ні для чого. Письменників запрошують зніматися в кіно просто так. Здебільшого це такий режисерський перформанс, його персональна гра у смисли, зрозумілі лише йому одному. Ну, не поясниш інакше такого кроку. Дмитро Томашпольський напевне керувався подібними думками, запрошуючи в арештантську масовку «Моєї бабусі Фанні Каплан» сценаристок-близнючок сестер Артеменко і, між іншим, письменницю Ірину Цілик. Ідентифікувати яких здатні лише свої.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com